Чому я не залишусь за кордоном
Рік тому я залишила свою країну. Поїхала здобувати другу вищу освіту. Пам’ятаю, як перед від’їздом друг порадив створити блог, щоб всі знайомі й рідні знали про моє життя там. Погодилась, але приїхавши в Варшаву, я цього не зробила. Не зробила рік тому, півроку тому, місяць тому… Роблю це зараз, приїхавши додому на Україну і зрозумівши, що мені хочеться виговоритися.
Моє життя за кордоном, наче в іншому вимірі. Перший час в ньому тонеш, виринаєш і знову тонеш. А купити рятувальний жилет – коштів замало. Когнітивний дисонанс — на кожному кроці. «Чому всі такі хороші?», «Хіба так буває спокійно?», «Чому що краще, мені не рідне?» і таких не з’ясованих питань у мене виникало мільйон. Намагалася знайти на них відповіді. Свідомо пережовувала побачене Думала. Мовчала й багато думала. Дуже багато думала.
Те, що повернуся в Україну, я відчувала ще тільки при вступі до університету. Але ж думці своєрідно змінюватися. Минув рік і тепер я точно знаю, де я хочу жити після навчання. Усім, хто питав: «Чи не передумала я повертатися в Україну?», відповідаю. Я не залишуся жити в іншій країні тільки тому, що я педант. Усе має бути на своєму місці. І люди теж. Якби я мусила рятувати негроамериканців від вірусу Ебола, я б народилася в Африці. Якби моїм призначенням було засмагати щоденно на сонці, я б народилася на Мальдівах. Якби рятувати людей від нудьги – в Німеччині. Об’їдатися «фастфудами» – в Америці. Якби моє місце було в Польщі, я б там і народилася. Але я народилася в Україні! Значить тут я потрібна. Хтось заперечить: а що тоді емігранти, не мають призначення? Ні, у емігрантів своя доля. За них треба просто молитися.
Через місяць я знову залишу свою країну. Створила цей блог, щоб не втратити генетичний зв'язок з Україною й не загубитися між двома вимірами. «Дурня», — подумаєте ви. І я з вами в якійсь мірі погоджусь. Але, якщо ця дурня на великій відстані допоможе чути думки близьких мені людей, бачити, як змінюється їх ставлення до подій і речей, як народжуються свідомі українці й про що говоритимуть небайдужі, то нехай це буде не остання дурня, яку я зробила в своєму житті.
17 коментарів
А как же Сикорский, изобретатель вертолёта? Смог реализовать себя только уехав в США. А ещё Украина – родина шести нобелевских лауреатов: микробиолог Зельман Ваксман, бактериолог и иммунолог Илья Мечников, ученый-химик Роалд Гофман, американский экономист украинского происхождения Семен Кузнец, а также французский физик украинского происхождения Жорж Шрапак и др.))))))))
Не подумайте, что я вас отговариваю остаться жить в Украине. Каждый человек — кузнец… Я в своё время, тоже могла остаться за границей, но не захотела, поэтому, думаю, что вас понимаю.
Звичайно, я погоджуся з Вами: ми самі вирішуємо, де нам краще. І я зовсім не подумала, що ви намагаєтеся відмовити мене жити в Україні, навпаки, здалося, що ви запрошуєте жити в країну, яка родить таких мозговитих людей :)
До речі, Сікорський, перебуваючи в США, був головою товариств творчості Толстого й Пушкіна, членом Російського національного союзу в Америці. Це теж про щось говорить.
Галино, я відповіла на Ваше запитання? Вибачте, не одразу зрозуміло, що воно до мене.
Безпека — базова потреба людини/дитини, і навіть тварини/, яку мало б задовольняти супільство.
лат. tolerantia — терпение, терпеливость, добровольное перенесение страданий/ Вікі/
Питання в тому, як співвідносяться терміни/і практики/ толерантність-безпека?
Святослав звертає увагу на те, що «безпека» своєрідно «купується» за рахунок заборон виявляти правдиві/негативні/ думки і почуття в ім*я толерантності.??? Я Вас, Святославе, правильно розумію??? Таким чином безпека перетворюється не стільки у власне-безпеку, скільки в конформізм, брехню і страх самовиявлення.
Iana назагал даної проблеми не бачить, вважаючи, що безпека дана апріорно і є своєрідним атрибутом європейського суспільства.
Наталіна висловила НЕГАТИВНЕ твердження стосовно вибору товаришки — втечі за кордон. Причому фраза «вона ще й полюбляє звідти вчити мене «как родіну надо любіть»» вказує на те, що товаришка прийняла позицію ментора.
Ментор несе НЕбезпеку Наталіні а)позбавивши її своєї підтримки; б) ставлячи вимоги (вчить), які Наталіна не хоче, не вважає за потрібне або не може виконати; в)явно чи неявно звинувачує Наталіну у тому негативі, який не подолано в Україні.
Наталіна, бажаючи захистити свою БЕЗПЕКУ і позитивну самооцінку, несе НЕбезпеку Ментору а)засуджуючи її позицію; б) оприлюднюючи власні негативні оцінки.
Фраза Iana Oparij «не треба тільки нікого тицькати носом» намагається ЗАБОРОНИТИ негативну оцінку, тим самим захистити Ментора і дати йому гарантії безпеки.
Святослав же неявно виступив на стороні Наталіни, захищаючи її право на будь-які судження, право на правду, а тим самим — на безпеку.
— Менторе, твій від*їзд до Варшави робить мені боляче (бо я боюсь, що залишившись тут, не досягну того, чого досягнеш ти; бо я почуваю себе покинутою /зрадженою/; бо мені доведеться цей складний час і ці складні задачі рішати самій, без твоєї підтримки);
— Менторе, коли ти вчиш мене «любіть родіну», мене це злить /викликає роздратування/обурення,...?.../;
— Менторе, я дуже боюсь, що без твоєї підтримки не зможу подолати тих складних викликів долі, що стоять зараз переді мною і перед країною загалом;
— Менторе, я приймаю рішення залишитись і рішати ці проблеми тут самій, з людьми, які залишились, і вимагаю поважати мою позицію.
Ну ось, спроба «цілих кіз і вовків» водночас)))